Сергій Жилюк,

Микола Костриця (Житомир)

Любарський Свято-Георгієвський монастир

Любарський чоловічий монастир засновано князями Любомирськими в 1666 р., які володіли тоді містом. До нової обителі переселилися ченці Полонського Успенського монастиря. Фундатори наділили монастир великими маєтка­ми, а після переходу монастиря в унію (1740) князь Францішек Фердинанд Любомирський своєю грамотою 1753 р. підтвердив ці права на землю. В ун­іатській період василіани розбудували монастир: у 1756 р. звели дерев’яну церкву, в 1775 р.- кам'яну, а наступного - теплу в соборному Свято-Георгієвському храмі. Великі маєтки та господарства давали можливість утриму­вати при монастирі один із найбільших середніх навчальних закладів того­часної Волині - шестикласну школу (училище), в якій навчалося понад 400 учнів. Поряд із традиційними предметами діти вивчали моральне право (пра­вила етикету), міжнародну політику, фізику.

Після включення Волині до складу Російської імперії василіани Любарського монастиря неодноразово зазнавали пожеж і переслідувань з боку право-славних, що належали до Волино-Житомирської єпархії Російської православної церкви. Так, 8 січня 1759 р. благочинний Костянтинівського округу прибув в монастир із загоном російського війська. Ректора училища і вчите­ля фізики було заарештовано, а інших монахів і вчителів, зігнаних у трапез­ну, насильно примушували приймати православ'я.

У квітні 1796 р. цей монастир зазнав другого нападу. Коли в 1839 р. уніатську церкву було ліквідовано, Любарський монастир (а також Тригірський) тимчасово використовували для ув'язнення тих уніатів, що відмовлялися приймати православ'я.

У структурі російської православної церкви Любарський монастир зали­шився чоловічим до 1873 р.

Влітку 1872 р., внаслідок холери, в монастирі померло багато ченців і обитель спорожніла. Між тим Корецький і Городищенський жіночі монастирі були переповнені. Тоді 26 вересня 1872 р. волинський архієпископ Агафангел звернувся до синоду з проханням перетворити Любарський чоловічий монастир у жіночий.

На той час у краї продовжували жити сильні традиції унії, тому архієпис­коп вважав за необхідне мати тут великий православний монастир. На його

думку, черниці могли б успішно сприяти послабленню василіанських звичок серед народу і утвердженню в ньому "русской народности". Указом синоду від 31 січня 1873 р. любарських монахів переселили в інші чоловічі монас­тирі, а на їх місце прибули з Корецького і Городищенського монастирів. Та­ким чином, Любарський монастир став жіночим. Згідно зі штатом другоклас­них негуртожитних монастирів йому надавалась платня в розмірі 2820 кар­бованців на рік. Ця сума розподілялась таким чином: 300 рублів отримувала ігумен, 10 черниць - по 30 руб., 5 послушниць - по 20 руб., казначей - 20 руб.. інші посадові особи - по 40 руб., священик - 300 руб., псаломщик - 60 руб.. на харчування виділялось 50 руб., на ремонт, освітлення, опалення, утриман­ня прислуги, екіпажу тощо - 1000 руб., на діловодство - 100 руб.

У 1878 р. сестри монастиря розпочали реставрацію приміщень. Гроші, що надходили на будівництво і ремонт по книгах пожертв 1884, 1885 і 1886 років перевірялись слідчою комісією. На 1880 р. було закінчено реставрацію соборної Свято-Георгієвської церкви, змуровано двоповерховий житловий корпус на 36 келій. У 1890 р. збудували кам'яну в'їзну браму, а згодом розпочали будівництво нового Свято-Геогрієвського храму, яке закінчили в 1902 р.

Архієпископ Волинський і Житомирський Антоній у 1912 р. передавав монастиреві ікону св.великомученика Георгія і частину його мощей. Крім того в монастирі знаходилася ікона преп.Онуфрія, яку особливо шанували віруючі краю. Вдень преп.Онуфрія (12 червня), а також на Іоанна Предтечі (24 червня) завжди відбувались урочисті богослужіння. В храмове свято св.ве­ликомученика Георгія (23 квітня) здійснювався хресний хід до криниці для освячення води.

На 1914 р. у монастирі проживала 121 сестра. Черниці володіли 117 де­сятинами землі, здавалися селянам в оренду млин, утримували школу грамоти. Для школи казна виділяла ще 100 рублів щорічної субсидії.

Джерела:

Денисов Л.И. Православные монастыри Российской империи.    М, 1908.

Державний архів Житомирської області. - Ф. 1, 91, 92, 94, 158, 266.

Жилюк С.І., Костриця М.Ю. Монастирі Волині: історико-красзнавчий нарис. - Жи­томир: МАК, 1996.

Переверзев А.В. Справочная книга о приходах и монастырях Волынской епархии. -Житомир, 1914.

Оприлюднено в  "Болохівщина: земля і люди” Матеріали Всеукраїнської наукової конференції "Велика Волинь” т.20 23-24 червня  "2000 о. . Хмельницький, Стара Синява, Любар. С121-123 336с