11 листопада  2011 року розпорядженням  голови Житомирської обласної державної адміністрації зареєстровано статут новоутвореної громади Святої Трійці Української Греко-Католицької Церкви міста Радомишль.

З усією впевненістю можемо говорити про відновлення своєї діяльності парафії Свято-Троїцького собору яка активно служила тут протягом кількох століть. Адже ще у 18 столітті  Київська митрополича єпархія стала центром тяжіння для унійної церкви всієї України. 1749 року  до складу Київської митрополичої єпархії входив 21 деканат з 361 церквою (Радомиський деканат мав 43 церкви). 1752 р. Київська митрополича єпархія налічувала 824 церкви. Тож не дивно, що в середині 18 століття уніатські митрополити засновують осідок митрополії в Радомислі, за 100 верст від Києва, який належав Росії. У другій половині 18 ст. Радомисль стає місцем постійного перебування митрополитів, перетворюється на престольне місто української церкви. Консисторія в Радомислі була влаштована 1746 року, в останній рік митрополитства Атанасія Шептицького. Фактично піднесення Радомисля відбувається у час митрополитства Флоріана Гребницького (1748-1762) та Пилипа Володковича (1762-1778).

1763 р. Митрополит  Пилип Володкович освятив у Радомислі нову кафедральну церкву. У часі повстання 1768 року, яке придушувала самодержавна Росія, між Житомиром і Радомислем лютував загін підполковника князя Мещерського. Почалися гоніння на уніатів, яких насильно переводили в православ’я. У 1772 р. з 32-х деканатів Київської митрополичої єпархії 23 було переведено в православ’я, а 46 уніатських священиків, які не підкорилися насиллю, ув’язнили в Бердичеві. 1773 р. уніатські священики (400 осіб, серед них 43 з Радомиського деканату) підписались у Радомислі під «обітницею не відступати від унії і підкорятися уніатському митрополиту».

Під час візитації 1779 р. митрополит Лев Шептицький помер і був пишно похований у Радомислі.

1780 р. митрополію очолив Ясон Смогоржевський, який переніс свою власну єпископсько-митрополичу резиденцію до Радомисля. Найбільшою справою митрополита в Радомислі стало заснування єпархіальної семінарії на 100 студентів та будівництво мурованого кафедрального собору. Ясон Смогоржевський помер у Радомислі й був похований у кафедральній церкві Святої Трійці.

Останнім уніатським митрополитом, який резидував у Радомислі, був Теодосій Ростоцький (1788-1805).

1795 р., після третього поділу Польщі, Росія ліквідувала уніатську митрополію та її резиденцію в Радомислі.

Після ліквідації уніатської митрополії  1795 року дерев'яний митрополичий кафедральний собор Святої Трійці у Радомислі перетворено на православний. У 1851 році собор перебудували і поставили на кам'яний фундамент. У 1856 р. собор знову ремонтувався, реконструкції зазнала дзвіниця. Все ж елементи уніатського оздоблення залишилися.  Доля ж недобудованого кам'яного собору, початого Ясоном Смогоржевським, на довгі роки була невизначена ще, можливо, і через те, що великі кошти треба було вкласти для добудови, а, по-друге, Росії треба було показати, що уніатська церква зруйнована, як недобудовані рештки храму.

Не пережила церква лише навалу комуністичної орди. 1927 року церкву Святої Трійці, яка була його окрасою, знищено, а на її місці тодішній міський голова збудував собі хату.

Трагічна доля собору Святої Трійці не давала спокою теперішнім греко-католикам Радомишля.  Тому 23 серпня 2011 року на загальних зборах парафії було прийнято  її статут та ухвалено звернення Блаженнішого Патріарха Святослава та голови Житомирської ОДА з проханням про реєстрацію громади.

Опікується відродженою громадою наразі духовенство Житомира. Незабаром тут буде призначено окремого священика, який і буде відроджувати її велич та славу. На даний час триває державна реєстрація громади та йдуть пошуки тимчасового місця для проведення богослужінь до побудови власного храму.