Вітаю Вас Гість!
Середа, 22.11.2017, 00:59
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Міні-чат

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 114

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Каталог україномовних сайтів

Форма входу

free counters

Пошук

Інформація про Чин

Сестри чину святого Василія Великого, Сестри ЧСВВ


Харизма


Сестри василіянки відкриті до потреб Церкви сьогодення, зосереджуючись головним чином на прославі Господа через молитву (повне церковне правило), яка є основою монашого життя.

Чисельність монашої спільноти


В українській провінції є 194 сестри, а саме: з вічними обітами - 126, з тимчасовими обітами - 49, новичок - 12, постулянток - 7.

Чисельність монахинь за кордоном


У світі є 630 монахинь ЧСВВ. За кордоном - у місійних станицях Греції та Німеччини, на навчанні і праці (у Римі і в Америці) перебуває 11сестер з України.

Освітній рівень монахинь


З вищою освітою - 46 сестер (з вищою богословською - 28), з незакінченою вищою - 14, зі середньоспеціяльною - 52, зі середньою - 56, з неповною середньою - 13, з початковою (старенькі сестри) - 14.

Середній вік


Середній вік сестер - 42 роки.

Дата заснування і засновник


Конкретну дату заснування монашої спільноти сестер ЧСВВ назвати неможливо, оскільки вона не підлягає загальним правилам заснування жіночих згромаджень УГКЦ. Однак її вважають найдавнішою. Корені існування спільноти тісно переплетені з історією жіночих монастирів Східної Церкви. Традиційно говорячи про свою історію, сестри василіянки часто згадують св. Василія Великого, правила якого є основою монашого уставу василіянок. Св. Василій Великий та св. Макрина, яка є покровителькою жіночого ЧСВВ, є найпочитанішими святими серед сестер. Проте назвати їх засновниками Чину таки доволі важко, зважаючи на колосальні видозміни, які спричинили історичні та політичні обставини життя монаших василіянських спільнот. Святий Василій Великий Св. Василій Великий народився 329 року, в багатодітній християнській родині, в Кесарії Кападокійській, у Малій Азії. Під впливом старшої сестри Макрини відрікся блискучої кар'єри і розпочав су­воре монаше життя. Згодом уклав дві збірки - "55 коротких правил" і "313 ширших правил", які дотепер є джерелом првил чернечого життя усього християнського Сходу. Василій заснував кілька монастирів, поблизу яких завжди знаходили притулок тисячі убогих і знедолених. Згодом це діло милосердя назвали "василіядою". Ставши архиєпископом Каппадокії, Василій рішуче боровся проти різних єресей і залишив нам у спадщину чимало догматичних і аскетичних творів, гомілій та листів. Василій Великий написав св. Літургію, яку до сьогодні відправляють 10 разів на рік.

Свята Макрина


Рідна сестра святих Василія Великого, Григорія Ниського та Петра Севастійського. Народилася 324 року, була першою дитиною у родині. Допомагала мамі виховувати молодших братів та сестер. Своїм прикладом заохочувала їх до досконалого християнського життя. Після смерти батька Макрина разом з матір'ю замешкала у своєму маєтку в Понті, де незабаром постав жіночий монастир. її життя було повне молитви та служіння потребуючим. Померла 380 року з неустанною молитвою на устах і в серці.

Діяльність


Сестри василіянки відкриті на потреби Церкви сьогодення. Однак, як і в довоєнний період, основною їх діяльністю є шкільництво. В Івано-Франківську опікуються Почат­ковою католицькою школою. На Тернопільщині сестри працюють в музеї бл. пам'яти Патріярха Йосифа Сліпого, у його родинному селі Заздрості. Крім того, опікуються хворими у лікарнях, працюють на місіях, по школах, катехизують дітей при церквах. Важливою ділянкою їх діяльности є іконопис та пошиття риз. У с. Береги, Пустомитівського р-ну., є реколекційний дім, де сестри поглиблюють свою духовність і готуються до праці з мирянами. Василіянки також виконують апостольську працю поза Україною: в США, Німеччині, Греції, Італії.

Історія


Монаші спільноти сестер василіянок вважаються найдавнішими на українських землях. Упродовж століть вони переживали своє поступове становлення. Історичний шлях василіянок на Україні перекликається з історією чоловічої гілки ЧСВВ. У церковних науково-історичних колах знаходимо чимало доробок на цю тему. Традиційно говорячи про свою історію, сестри василіянки часто згадують св. Василія Великого, правила якого стали основою монашого уставу василіянок. Св. Василій Великий та його сестра - св. Макрина, яка вважається покровителькою жіночої гілки ЧСВВ, є найпочитанішими святими серед сестер. Проте назвати їх засновниками Чину доволі таки важко, зважаючи на колосальні видозміни, які внесли історичні та політичні обставини в життя монаших василіянських спільнот. Коли ж говорити про заснування жіночого Згромадження Чину святого Василія Великого так, як про це можуть казати инші монаші згромадження нашої Церкви, то приходимо до різного роду з'ясованих фактів та обставин, адже монастирі монахинь василіянок на українських землях не мали чіткої структури чи системи утворення. Жіночі монастирі творилися, як це було звичним в східній традиції християнства, то тут, то там засіваючись, як зерна, по різних єпархіях та підпорядковуючись тому чи иншому єрархові. Згодом, здебільшого після з'єднання місцевого єпископа з Римським Архиєреєм, монастирі ставали унійними. Таким чином, на галицьких теренах творилися монаші спільноти, до яких, завдяки реформі В. Рутського, надходить так званий "Витяг з правил св. Василія Великого для інокинь", а разом з ним і назва: "монастирі василіянок". Свої безпосередні корені сестри василіянки могли б віднайти у відомому Словітському жіночому монастирі (Львівська єпархія), який приєднався до Унії з Папою Римським в 1718-1719 рр. Заснування ж Словітського монастиря датується кінцем XVI ст. Про це говорить львівський єп. Лев Шептицький в "Акті канонічної візитації" від 14 травня 1763 р.

Ще одним відомим василіянським монастирем був монастир в Яворові (Перемишльська єпархія). В хроніці цього монастиря записано, що монахині прибули сюди в 1621 р. А в 1636 р. вдова, заможна міщанка Маргарета Зугаєвичівна (по чоловікові Дишкевичева) віддає весь свій маєток під цей монастир, а сама, поселившись в ньому, стає ігуменею і намагається поширити й усталити свою монашу посілість. Слід зауважити, що розвиток жі­ночих монастирів значною мірою залежав від зацікавлення ними місцевими єпископами. Проте, як і розвиток усієї УГКЦ, залежав також від політичної та економічної ситуації країни. У час воєнних заворушень XVII ст. більшість монахинь покидали монастирі, шука­ючи безпечнішого прибіжища. Однак, після доби Хмельниччини, сестри відновлюють свої монастирі. їх Згромадження навіть збільшується.

На початок XVIII ст., зокрема у Львівській та Перемишльській єпархіях, кількість монастирів зросла до 30-40. У цих численних монаших поселеннях через нужду і малу кількість монахинь монаше життя не відзначалося успіхом. Замойський Синод у 1720 р. вніс специфічні корективи до монашого устрою василіянок. Чимало монастирів було скасовано або об'єднано в один. Таким чином, на початку австрійського панування в Гали­чині було не більше 10-12 жіночих дум Габсбургського уряду. Монахині не працювали на суспільство, через те монастирі знову ліквідовували. 29 червня 1784 р. виходить заборона прийняття нових членів до жіночих монастирів. Цим монахинь приречено на поступове вимирання.

Бачачи такий катастрофічний стан жіночого чернецтва, єрархія Греко-Католицької Церкви, як і самі монахині, почали вживати можливих заходів. Рятівною ідеєю було створення навчально-виховних закладів. Однак намагання щодо цього львівських єпископів Петра Білянського (1781-1798 рр.), Миколи Скородинського (1799-1805 рр.), митрополита Антона Ангеловича (1807-1814 рр.) не увінчалися успіхами. Лише митрополит Михайло Левицький (1816-1858 рр.) після кількох років наполегливих старань зумів "получити благополучноє рішеніє, в слідствіє которого імператор Франц І височайшим повелінієм от 13 януарія 1821г. дозволили даліє бути дівичьєму Монастиру Чину св. Василія Великого в Словиті і Яворові". Відтепер замість "пряденія і біленія ниток, тканія плотна, діланія воскових свіщ, печенія просфор й прочія женскія діла приличния іноческому званію" василіянки зосередилися на суспільно корисній праці. Так розгортається нова сторінка історії монахинь василіянок. При Словітському монастирі в 1823 р., а при Яворівському в 1848 р. відкриваються дівочі виховні школи. Суспільна праця монахинь зумовлює щедрі благочинні пожертви, що сприяють духовному та матеріяльному розвиткові монастирів.

За ідеєю єп. Сельвестра Сембратовича (1885-1898 рр.), Львівський собор в 1891 р. вирішив створити спільний новіціят сестер василіянок у Словіті для трьох на тоді існуючих домів у Львові, Словіті та Яворові, а також передати провід жіночих монастирів отцям-василіянам, яких незадовго до того (1882 р.) зреформували єзуїти. У 1897 р. році кардинал С.Сембратович надіслав до Конгрегації поширення віри "Нарис конституцій", які базувалися на устрої монашого життя василіян і з деякими застереженнями були потверджені Римом. Проте в життя монахинь їх так і не ввели. Цього ж року він призначає Андрея Шептицького візитатором усіх василіянських жіночих монастирів. Відтепер значну ініціятиву у віднові жіночого монашества проявив ігумен василіян у Львові - Андрей Шептицький. Згодом, зайнявши митрополичий престіл, він як найбільший авторитет і як добрий батько провадив монахинь василіянок. У цьому митрополит був сумлінний навіть тоді, коли його заходи не завжди сприймала решта членів Василіянського чину. Важливими для василіянок були Конституції, що їх уклав Шептицький і які в 1909 р. остаточно прийняла Загальна рада. Невіддільною у розвиткові василіянських монастирів є також його фінансова допомога. Внесок митрополита в духовний та матеріяльний розвиток жіночих василіянських спільнот важко оцінити.

На основі реформи перша капітула монахинь василіянок відбулася в 1902 р. Відтоді наступні відбуватимуться що 5 років. Унаслідок реформи й щедрої співпраці церковної єрархії монахині василіянки ще більше розширюють свою діяльність, засновують нові обителі в Галичині та поза її межами. В першій третині ХХ ст. жіночі василіянські монастирі густо розсипаються по теренах Галичини, найголовніші з них - монастир у Яворові, з філіями в Перемишлі і Дрогобичі (тут організовано дівочу школу, учительську семінарію, інтернат для дівчат, гімназію, сиротинець); у Словіті, зі школою й сиротинцем; у Львові монастир св. Макрини, на вул. Потоцького (тепер Чупринки 101-103), разом зі вселюдною школою, учительською семінарією, сиротинцем (від 45 до 250 дітей-сиріт після Першої світової війни), а при монастирі св. Василія Великого, на вул. Длугоша (тепер - Кирила і Методія) 17 і 17-а - народну школу, інтернат для дівчат, фахову школу, гімназію. Відомими теж були монастирі в Станіславові, Кудринцях, Підмихайлівцях, Рівні Яснінській, Висоцькому, Жирівці, Милошовичах. До них тоді належали дев'ять загальноосвітніх шкіл, одна фахова, чотири вчительські семінарії, дві гімназії, три інтернати для дівчат, три сиротинці, два захоронки. Сестер в цих монастирях було понад 330 осіб. Багато монастирів засновано поза Україною. Таке широке поле духовної та соціяльної праці в Україні обірвав радянський атеїстичний режим. З ним прийшов час випробування для василіянок і для всього духовенства та вірних УГКЦ. Монастирі василіянок поступово ліквідовували. Сестер арештовували, деяких засилали у сибірські табори. Ті ж, яким вдалося врятуватися, розійшлись жити, куди могли: до родичів, близьких, знайомих. Ігуменю Підмихайлівського монастиря м. Моніку Полянську заарештовано і вивезено в Мордовію. Там у таборі вона померла. Також арештовано і вивезено в сибірські табори м. Марту Лесняк, м. Онисиму Шушкевич, м. Атаназію Біланюк, с. Марію Копистянську, с. Киприяну Шух, м. Йосифу Ісопенко, с. Андрею Дуль, с. Дам'яну Тершакович, с. Євпраксію Стефанишин, м. Дарію Свірську. Заарештовано до тюрем і на допити м. Маврикію Хому (вісім місяців тюрми), м. Емелію Андрієвську, м. Ксеню Петрівську і багатьох инших. Сестри, які залишилися, розійшлись, хто куди міг, а кількох сестер з Підмихайлівського монастиря, які мали зі собою паралізовану сестру, прийняли світські люди. Поза Україною василіянки заснували нові монастирі в понад два­надцятьох країнах світу. У 1951 р. Конгрегація централізувала усі жіночі василіянські монастирі. Генеральна управа на чолі з архимандринею розташувала свій осідок у серці Вселенської Церкви - Римі. Відтепер Чин монахинь святого Василія Великого набирає своєї структурної цілісности. Про централізацію в умовах підпілля на Україні важко було й говорити. Однак сестри не припинили своєї діяльности, дещо видозмінивши її, достосували до нових умов життя - життя в підпіллі. З поверненням греко-католицьких священиків з тюрем почало відроджуватись і монаше життя. В 50-60 роках ХХ ст. поволі відновлюються монаші покликання. Завдяки наполегливій праці греко-католицьких священиків до Чину зголосилося близько 60 кандидаток, а за весь час підпілля спільнота зросла до сотні. На час виходу УГКЦ з підпілля в Україні було 220 сестер василіянок. Українські василіянки влилися у Чин, що рясно процвітав далеко за межами України. Василіянські спільноти з-за кордону допомогли у відновленні спільного монашого життя.

На початку 90-х рр. ХХ ст. по-новому розквітло монаше життя, нові покликання почали рясно заповнювати чернечі ряди. Василіянки відновили свої монастирі на Львівщині, Іванофранківщині, Тернопільщині та Закарпатті. Сьогодні спільноти монахинь василіянок готові на нові виклики часу. Провінція Пресвятої Тройці сестер василіянок на Україні бла­годатно розвивається та зростає, зосереджуючись найперше на праці серед дітей та молоді. Кожна сестра зі щирою посвятою бажає служити Богові, аби слава Його на землі була великою.

Написав o. Тарас Гавришко
03.12.2007

Джерело: сайт "Монашество УГКЦ"