Вітаю Вас Гість!
Неділя, 24.09.2017, 05:24
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Міні-чат

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 114

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Каталог україномовних сайтів

Форма входу

free counters

Пошук

Головна » 2010 » Жовтень » 10 » «Роздуми у передвиборчий час»: стаття Блаженнішого Любомира у газеті «Дзеркало тижня»
19:16
«Роздуми у передвиборчий час»: стаття Блаженнішого Любомира у газеті «Дзеркало тижня»

«Роздуми у передвиборчий час»:

стаття Блаженнішого Любомира у газеті «Дзеркало тижня»

«Щасливий народ, Господь якого – Бог» (Пс. 144, 15).

Перед кожними виборами, хоч про який рівень ідеться, ми звертаємося до вірних нашої Церкви та до всіх людей доброї волі з кількома закликами. По-перше, з проханням про молитву – за нашу державу Україну та за щасливий перебіг виборчого процесу. По-друге, ми закликаємо вірних нашої Церкви і всіх, хто хоче наше слово почути, щоб не легковажили правом голосування. По-третє, ми закликаємо всіх, хто за характером своєї державної служби несе відповідальність за проведення виборів, забезпечити чесне та безперешкодне волевиявлення народу. Оскільки ми знову увійшли в період підготовки до виборів, я хочу поділитися з вами, виборцями та кандидатами на посадові місця, своїми роздумами щодо цього.

У житті християнського народу вибори – це дуже важливий державний акт і як такий, на думку нашу та всіх віруючих людей, не повинен відбуватися без відклику до Господа Бога, Володаря світу та історії. Доконче важливо, щоб ми поручили самих себе та всю нашу державу Його святому провидінню. Для нас молитва має ключове значення, бо такі важливі історичні моменти (як і цілком буденні) ми не сміємо відбувати без молитви до Бога. Спілкування з Господом Богом є надзвичайно важливим у цей час. 

Поручати Богові нашу державу і наш народ у передвиборчий час не значить вимагати від нашого Творця, щоб Він сповнював те, що ми, люди, вважаємо для себе корисним; щоб Він прийняв наші розв’язки, наші програми чи улюблених нами кандидатів. Молитва у передвиборчий (як і в будь-який інший) час означає, що ми поручаємо себе і все наше життя в руки Премудрого і Предоброго Небесного Отця, бо все, що стається (а це значить, що походить з Його предобрих Батьківських рук), є вочевидь нам на користь, навіть якщо не є нам до вподоби. Молитва – це не ще один засіб у виборчому процесі. Це акт довір’я до Небесного Отця, який усе робить для добра своїх дітей і у своїй всемогутності вміє обернути нам на користь навіть те, що тимчасово може виглядати для нас невдалим. 

Вибори – це один із суттєвих елементів народовладдя, тобто демократії. Це такий державний устрій, при якому владу в державі здійснює народ – безпосередньо чи шляхом делегування частини влади вибраним представникам. Тому в основі народовладдя лежить свідомий, добре обґрунтований і відповідальний вибір вільних громадян. Кожне слово тут має свою вартість і сутнісне значення. Терміном «демократія» легко зловживають – пригадуєте, як пропагандисти Радянського Союзу переконували весь світ, що ця держава найбільш демократична? І сьогодні ми не завжди правильно вживаємо цей термін. Багато держав різної політичної моделі, не виключаючи й України, подають себе як демократичні. А що, властиво, є демократією? 

Європейська демократія народилась у стародавній Греції та означає, що вибір з боку народу є вирішальним чинником в урядуванні. Існують різні форми правління: монархічна, республіканська, олігархічна й навіть диктаторська. Всі вони діяли впродовж історії, і прихильники кожної з них можуть наводити більш чи менш позитивні аспекти того ладу, який обстоюють. Декому навіть здається, що позитивною формою є диктатура, бо обіцяє легку й коротку дорогу до розв’язання життєвих проблем і цим приманює невторопних людей, що обертається дуже поганими наслідками для всіх. Демократія, побудована на праві вибору з боку вільних і мудрих громадян, є чи не найважчою формою врядування, але, якщо її здійснювати сумлінно, є водночас найбільш тривалою і справедливою. 

Існують дві небезпеки для справжньої демократії: перша з них – це непошанування волі народу, а друга – непошанування народом самого себе. Сьогодні в Україні існують обидві небезпеки: виборчим правом народу легковажить як влада, так і сам народ, і в цьому проявляється справжня криза демократії. 

У цей передвиборчий час виборці повинні докласти всіх зусиль, щоб їхнє голосування було свідомим, добре обґрунтованим і відповідальним, бо це буде запорукою справжньої, повноцінної демократії. Тому кожний громадянин повинен докласти зусиль, щоб добре пізнати кандидатів, яким делегуватиме частину своєї влади, усвідомити справжні потреби своєї місцевості, а також розуміти та враховувати інтереси всієї держави. Кожен повинен запитати себе, що він у міру своїх сил може зробити для загального блага. 

Багато хто в народі невдоволений взагалі процесом виборів, у яких вони не бачать сенсу. Так, недавно мені довелося почути з уст одного громадянина: "Мені все одно – я не буду голосувати». Боляче усвідомлювати, наскільки безвідповідальним є таке ставлення до виборів. Бо відчуття, що від мого вибору нічого не залежить, є наслідком не якоїсь хибності виборів взагалі, а суто людських і гріховних маніпуляцій. Але ж зловмисники маніпулюють людськими голосами саме тому, що бачать у них силу! Тому ситуацію можна виправити не бойкотом виборів, а правильним і відповідальним голосуванням за належного кандидата. За те щоб здобути виборче право, наші батьки та діди, які були свідомими громадянами, навіть жертвували своїм життям. Злегковажити цим правом сьогодні означає виявити крайню непошану до їхньої жертви, а ще – знехтувати можливістю забезпечити своїм нащадкам гідне життя. 

І справді, голосуванням людина виражає свою життєву позицію, свої прагнення, свої переконання, своє бачення майбутнього країни, в якій живе сама і в якій живуть чи житимуть її діти. Можна без перебільшення сказати, що через усвідомлений, зрілий, вільний і демократичний вибір разом із постійною та дієвою участю у громадсько-політичному житті людина співтворить майбутнє своєї держави. Тому, ставлячись із байдужістю до цього права або ж топчучи його потуранням беззаконню і корупційним діям, ми самі закладаємо міну під наше і наших нащадків майбуття. 

Тому наш вибір мусить бути конкретним і відповідальним. Це вимагає від нас, громадян, немалого зусилля, бо треба здобутися на справжню громадянську свідомість, подолати свою байдужість чи своє лінивство, не піддатися спокусі продати свій голос за гроші, продовольчі дарунки або за вигідну посаду, забуваючи давню остережну приказку: «Бійся данайців, що дари приносять!» 

Які небезпеки чигають на нас у суспільно-політичному житті? Це передусім жадоба грошей. Ні для кого не є таємницею, яку руйнівну роль цей порок відіграє у діяннях державної влади. Люди, обізнані з політичними реаліями, твердять, що жадоба грошей на місцевому рівні є навіть захланнішою, ніж на вищих площинах. Це значить, що віруючий кандидат на політичну кар’єру, який хотів би опанувати цю пристрасть, мав би бути майже «героєм». Проте хай не сумніваються ті, хто відважується вступити в політичне життя, що таким справді можна бути. Нехай вони пам’ятають, що власне завдяки таким людям по містах і селах нашої держави може настати справжнє громадське благо. 

Великий руйнівний вплив на ефективність і привабливість виборів має й обман виборців. Часом створюється враження, що головна думка сучасного українського законодавця спрямована лише на те, щоб ще раз перекроїти виборчий закон і цим забезпечити своїй політичній силі максимальні виграшні шанси. В хід ідуть спроби усунути небезпечних суперників з поля змагання й уникнути чесної боротьби, оскільки вона може дати «непрогнозовані» результати. Часом в останню мить міняються правила виборчого процесу, що ставить небажаних суперників у невигідне становище. Все це є не що інше, як обман виборця. Обманом слід вважати також нереалістичні виборчі партійні програми, які мають гарні «вивіски», але здійснити які практично неможливо. 

Якщо Церкви та релігійні організації завжди остерігають виборців, щоб не зневажали своє виборче право і не продавали свої голоси, то наскільки більшим лихом є купівля голосів! Бо це не лише прямий злочин перед законом, а й спокушання людей до гріха. Рівно ж злочинною є фальсифікація результатів голосування, яка здійснюється через лукаві маніпуляції зі складом виборчих комісій, різні «технології» накручування голосів за якусь одну партію чи кандидата, нечесний підрахунок бюлетенів тощо. Така фальсифікація спотворює не лише результати, а й сам зміст голосування. І навіть якщо комусь вона й принесе тимчасову «перемогу», на цьому позірному «успіху», правдоподібно, не буде спочивати Боже благословення, а відтак плоди його будуть скороминущі. 

У час виборів (особливо вже після голосування) у різних повідомленнях чи статтях ми часто знаходимо слова «боротьба», «перемога», «невдача». На перший погляд, йдеться про опис спортивних змагань. Після уважнішого прочитання годі уникнути враження, що це зведення з фронту бойових дій: хтось переміг і здобув впливову чи прибуткову посаду; комусь це не вдалося, і кажуть, що він зазнав невдачі. Уся термінологія має присмак завзятого протистояння і суперництва. Однак якщо боротьба дійсно велася за посади та прибуткові позиції, то слід зробити висновок, що насправді невдачі зазнав увесь народ, бо кандидати змагалися не за його благо, а за особисті корисливі інтереси. Все це свідчить про дуже низький рівень духовної та політичної культури. Чи так повинно бути? Напевно ні! І тут особливо промовистими і вартісними для нас є ті випадки, коли кандидати, маючи Бога в серці, стараються обійняти політичні посади й позиції, щоби послужити народові, а не – щоб «послужитися» народом задля власної вигоди. 

У місцевих виборах 31 жовтня серед багатьох кандидатів на посади чи на депутатські крісла, напевно, немало буде людей віруючих, зокрема і греко-католиків. До цієї групи кандидатів я і хотів би звернутися на завершення своїх роздумів. 

Кожний кандидат старається згуртувати довкола себе якнайбільше число виборців. Це цілком природно, бо в цьому й полягає мета всієї виборчої кампанії. Кандидати шукають собі виборців серед церковних людей, оскільки свідомі того, що з-посеред усіх суспільних установ саме Церква втішається найбільшою довірою. Вони також часто звертаються до священиків, представляючи себе віруючими людьми, навіть якщо їх ніхто не бачив у церкві на богослужіннях. Знаючи, якою авторитетною для людей є позиція священика, кандидати просять його замовити за них добре слово перед парафіянами, а ще краще – з проповідальниці закликати їх молитися за того чи іншого кандидата як за надійну людину. Високо цінуються фотографії з групою мирян, ще більше – зі священиком, і найбільше – з якимсь єпископом. Духовенство – єпископів чи священиків – запрошують на свої виборчі віча чи на партійні з’їзди з проханням поблагословити і виголосити якесь привітання. 

Що можна сказати про такі заходи? На жаль, все це межує з використанням Церкви у своїх політичних цілях. Можна допустити, щоб підтримку в такій формі мав кандидат, який є справді віруючим, послідовно активним у церковній громаді членом, але і це не завжди є доречним. 

Кандидати, які мають якесь поняття про цінність молитви, цілком природно самі моляться і прохають інших про молитву. Якщо це прохання щире і походить із правдивого внутрішнього переконання, воно заслуговує на похвалу. Цілком інакше треба розцінювати поведінку тих, хто звертається з проханням про молитву до духовенства чи чернецтва, виходячи з кон’юнктурної користі чи з суто земного уявлення, що ці люди мають якийсь особливий, майже магічний зв’язок із небом. І зовсім уже карикатурними у ставленні до Бога є твердження про якісь особливі об’явлення чи, можна б сказати, Божий палець на користь якогось кандидата. Це вже межує з заграванням із виборцями та з маніпуляцією уявою побожних, хоч і мало свідомих людей. 

Посилання на релігійні вартості ті чи інші кандидати мали б доводити відповідною поведінкою, бо саме в ній проявляється моральний характер кандидата. Не треба боятися говорити про релігійні вартості, не треба соромитися бути релігійною людиною, бо щира релігійність має дуже велику цінність, зокрема і в політичному житті. Знаємо з історії минулого століття, що після моральної руїни, яку спричинила Друга світова війна, Західна Європа економічно, політично, а головно духовно відродилася завдяки таким глибоко віруючим державним мужам, як Конрад Аденауер, Роберт Шуман й Альчідо де Ґаспері. Сьогодні Україна, яка ще є у процесі відродження після безбожницького лихоліття, потребує людей саме такого формату. 

Ми пишаємося тим, що українська культура закорінена в християнстві. Є у нас великий християнський потенціал, і в цьому полягає наша надія на повноцінне відродження. Вище ми перелічили чимало небезпек, які чигають на нас у суспільно-політичному житті. Вони діють як на місцевому, так і на загальнонаціональному рівнях, і кожен, хто входить у владу, має розуміти, що, з одного боку, отримує великий шанс відповідально і творчо дбати про добро загалу, але, з іншого – входить у «зону ризику». Все ж, не слід дивитися на покликання політика винятково в категоріях якоїсь неподоланної приреченості: чимало залежить від самої людини та від її сумління. Опанувати гріховні пристрасті та спокуси може кожен, а як християнин – кожен і повинен це зробити. 

Отож вибори та голосування повинні стати для всіх періодом святкового піднесення, коли народні обранці складають свої обітниці служити народові вірою й правдою, а самі люди обдаровують своїх обранців шаною та довірою. Тоді й буде над цим краєм Боже благословення. 


+ ЛЮБОМИР (ГУЗАР)

№ 37 (817) 9 − 15 жовтня 2010

Переглядів: 393 | Додав: FrVitaliy | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: